Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

Размышления вслух

Як привчити дитину робити уроки самостійно

urokiДитина приходить додому зі школи, їсть, відпочиває – і тут раптом у неї з’являються термінові справи, звірячий апетит, цікава книжка.

Що робити? Усвідомити, що дитині потрібне спілкування з вами. Адже зовсім не складно обійняти дитину, сказати, як сильно ви її любите, як сумуєте цілий день. Питайте, як ваш школяр провів день, які в нього виникали проблеми – йому так важливо знати, що вам цікаве його життя, і ви готові завжди прийти йому  на допомогу.

Найважливіше – бути уважним до дитини. Не потрібно кидати її робити домашнє завдання самостійно, якщо нічого не виходить. Це не плавання, де можна поступово навчитися і самому: в новому світі уроків школяреві періодично буде потрібна ваша допомога.

Не відмовляйте дитині, якщо вона попросить Вас посидіти трохи з нею, але і не йдіть у неї на поводу – не перетворюйте уроки в «ритуал для двох». Нехай у кожного з вас буде своя робота, після виконання якої можна поговорити і чаю попити. З ватрушками…

 

Спільна діяльність і узгодженість дій учителя, учня та батьків – запорука успіху

Панчук Анатолий Митрофанович

Панчук Анатолий Митрофанович

Мій педагогічний стаж становить  понад 45 років.  Увесь час праці на посаді вчителя, керівника навчально-виховного закладу – це час постійного пошуку методів і прийомів, форм і засобів передачі інформації, вироблення навиків уваги, зосередженості, терпіння, сміливості й  інтелектуальної  чесності, вміння переборювати труднощі, а не уникати їх. Постійно намагання зберігати баланс в пошуку ефективної передачі знань, культури і мудрості, у скеруванні учнів у чарівний світ знань, у який самостійно (навіть при найактивнішому старанні сім’ї!) важко увійти, а ще важче в ньому адаптуватися, відшукати своє особисте місце.   Маю повне усвідомлення того, що вчитель для учнів є зразком.  Його дії, вчинки, спосіб життя знаходять  відображення в його вихованцях.

Уважаю, що сьогодні кожен учитель має володіти рядом характеристик:

  • постійно формувати і вдосконалювати свої моральні  якості на засадах тисячолітньої духовної і культурної традицій свого народу;
  • мати хорошу фахову та методичну підготовку;
  • добре серце і світлий розум;
  • представляти  учням класику свого предмета як останній   найважливіший внесок до нього;
  • знаходити сильні сторони кожного учня і допомагати їм їх реалізовувати;
  • щиро піклуватися за своїх вихованців;
  • дбати про свій авторитет серед учнів, батьків, громадськості, колег;
  • ефективно використовувати похвалу та конструктивну критику;
  • чітко визначати свої очікування;
  • бути толерантним і разом з тим вимогливим;
  • розуміти і рахуватися з потребами та побажаннями своїх вихованців, колег;
  • пам’ятати, що кожний день – це світ, який чекає свого народження.

Детальніше

Пам’ятка «Безпечні зимові канікули»

Всім привіт! З вами вчитель фізкультури Костенко Іван Олександрович.  Хотів би в другому семестрі бачити всіх в доброму здравії та гарному настрої, тому для всіх ось така пам’ятка.

Пам’ятка «Безпечні зимові канікули»

Розпочинаються зимові канікули — пора відпочинку, свят та розваг. Але для того, щоб канікули були веселими й корисними, необхідно пам’ятати про безпечну поведінку.

Правила поведінки на водоймах, вкритих кригоюBezpeka

  • Не можна з’їжджати на лижах із крутого берега на кригу: у разі різкого навантаження він може провалитися.
  • Категорично забороняється дітям грати на тонкій кризі.
  • Небезпечно бути біля берегів, де найчастіше виникають промоїни, тріщини й розриви льоду.
  • На льоду краще  мати при  собі  знаряддя  безпеки  (лижі,  мотузку, палицю).
  • Обходь місця, вкриті товстим шаром снігу: під снігом лід завжди тонший; тонкий лід і там, де розливаються джерела, де швидка течія або струмок упадає в річку.
  • Переходь річку тільки у встановлених місцях, товщина льоду має бути не менше за 15—20 см.
  • Катайся на ковзанах лише в перевірених та обладнаних для цього місцях.
  • Якщо лід почав тріщати та з’явилися характерні тріщини, негайно повертайся на берег. Не біжи, відходь повільно, не відриваючи ніг від льоду.

Детальніше

Поради, як провести різдвяні канікул

1Доброго дня всім відвідувачам нашого сайту! З вами знову 2 клас.! Настав час різдвяних канікул.  Від батьків у цей час залежить дуже і дуже багато.  Адже потрібно не тільки продумати програму захоплюючого відпочинку для свого скарбу, але й зробити канікули максимально корисними для його здоров’я.

Безумовно, в цей період є всі можливості для того, щоб режим дня не був настільки гранично точним, частково про нього можна і взагалі забути. Можна дозволити дитині не тільки проводити більше часу перед телевізором або за комп’ютером, але і хай вона більше часу проводить на свіжому повітрі.

Детальніше

Виховання любові до ближнього починається з найближчого оточення

Виховання любові до ближнього починається з найближчого оточення. В дошкільних групах НВК святого Миколая це провідна мета в роботі з дітьми.

Кожна родина має свої звичаї, власний сімейний устрій. Тому й діти кардинально відрізняються один від одного. Одні з них самостійні, організовані, дбають про власні іграшки, одяг. Інші – цілком і повністю покладаються на допомогу дорослих.

На жаль, малюки не завжди виявляють вдячність дорослим за  любов і піклування. Іноді навіть  проявляють агресію до рідних у відповідь на зауваження. Тому, наші вихователі  стають тим «зв’язним ланцюжком», який робить безболісним ранкове розлучення діток з рідними, а впродовж дня стають для них «другою мамою».

Педагоги запрошують мам і татусів відвідувати заняття, щоб ті переконалися, яке змістовне життя проживають  їх діти в закладі.

Щоб день пройшов швидко і цікаво, у нас працюють гуртки «Умілі ручки», «Творча майстерня» та «Фізкультурний», де вихованці не лише творчо розвиваються, стають витривалішими, а й головне – навчаються поважати один одного, радіти за власні успіхи та перемоги друзів, цінувати результати праці один одного. В цілому ми навчаємося жити в любові та повазі один до одного.

Активно розпочався освітній процес в дошкільних групах НВК святого Миколая. Малюки з радістю відвідують заняття з мовлення, ознайомлення з природою, музики, образотворчого мистецтва. Старші дошкільнята готуються стати школярами, тому опановують математику, грамоту та інші науки.

Православні християни відзначили свято Покрови Пресвятої Богородиці. Для вихованців НВК це означає наближення традиційних свят за участю батьків «Барви золотої осені», до яких готуються малята. Вони вивчають вірші, танці, водять хороводи.

Для найменших малюків планується проведення розваги із використанням елементів театру.

Текст: Совінська С. О.

Фото: Орловська Р. В.

Під владою любові

Мабуть, не варто нікого переконувати , що більшість  хвороб, злочинів, розпуста,  жорстокість і підлість, під прокляттям яких  людство сьогодні страждає, є наслідком поганого виховання, і, то, насамперед, виховання в сім’ї. Дитину народжує не суспільство, а саме сім’я! Тому на неї Самим Творцем Всесвіту покладено великий і святий обов’язок не тільки дати дитині життя, але й закласти міцний підмурівок її фізичного, морального і духовного  зростання. Ніякий інший труд, довірений людині, не є більш важливим і не несе за собою більш важливих наслідків, як труд батька і матері! Суспільні інститути, церква з Божим планом мають ревно співпрацювати з батьками на цьому   відповідальному і почесному поприщі. Якби життя у сім’ї було чистим і правдивим,  якби діти в кожній родині були оточені МУДРОЮ турбото, СВІТЛОЮ  любов’ю і ласкою, якби всі зусилля школи, громадських  і державних установ  були направлені на те, щоб молода людина виходила у світ здоровою, з високими моральними і духовними переконаннями, підготовленою справлятися з відповідальністю і небезпеками життя, – яким би іншим був наш світ!

Ми, сім’я, школа, громадськість, держава, докладаємо  надзвичайні зусилля, не рахуємося  з часом, б’ємо на  сполох, щоб повернути  до повноцінного життя молоду людину, яка схибила, зійшла на манівці. Робимо колосальні фізичні, моральні та матеріальні затрати. А результати часто – такі незначні! Мало кого вдається повернути  на шлях істини. То чи не час більше інвестицій  укладати  в здорового маленького громадянина, який має відкриту душу, має золоті зерна  посіяні у його незіпсованому  серці? Тільки докладімо зусиль,  і ці зерна неодмінно проростуть, заколосяться, визріють щедрим урожаєм і засіють нову ниву, і кожна така «нова  нива» стане проповідником добра і світла, показуючи переваги істино правильних основ життя.  Чи маємо ми сьогодні на кого зіслатися, чи є приклади для наслідування, чи є зразки сімейного виховання, «еталони»  родин, в яких «владарює любов»  (У. Вайт) ? Не видно?  Справді, не дуже видно. Але не будьмо байдужими, придивімося пильніше.

… Зовсім недавно я очікував автобуса, щоб добратися до міста. Попутніх авто не зупиняю – просто незручно, хіба часом  хтось сам запропонує. Цього разу запропонували. Недорогий автомобіль, стерильно чистий, без усяких «наворотів», над лобовим склом – образок  Божої Матері «Замилування». Тихо звучить гарна музика. У машині двоє молодих людей, скромно ( але з яким смаком!) одягнені. Максимум уваги один до одного. Розмовляють  упівголоса. Обоє (!) бачать на дорозі пташечок, іній на деревах, сонячні золоті промінчики. Ідилія.  Зразу ж роблю висновок: закохані.

Через  декілька хвилин спільної подорожі переконуюся цілковито: закохані! Чоловік і дружина – закохані! Господи, яка гарна пара! Боюся поворухнутися, промовити слово, щоб не сполохати їхнього Ангела Любові. І все ж думаю: певне, стаж цього сімейного союзу ще дуже куценький… Почуття… Захоплення… Рік, другий – минеться…

Далі така собі стандартна розмова господарів  з попутником: про погоду, хто куди  їде… Мої нові знайомі з радісним блиском в очах в один голос:

-Ми – до дітей.

-Веземо «миколайчики» . (Це був День святого  Миколая).

Я: – (?).

Вони:

– У нас два сини, близнята, вчаться в університеті.

– Як вони нас чекають!

Ось і місто…

Я дякую  моїм новим знайомим, «що підвезли», але все життя буду вдячний їм за те, що дали мені чудову нагоду: доторкнутися до їхнього справжнього родинного щастя, яке триває уже  майже чверть віку…

А. Панчук, директор НВК

Дорогоцінний скарб

Здається, що у справах віри, медицини і педагогіки у нас не мало б бути жодних проблем. Адже хто тільки не зголоситься дати вам сотню чи й більше авторитетних порад: як прийти до Бога, як вилікувати найважчу хворобу, нарешті, як навчити і виховати дитину…
Нещодавно мені довелося зайти до сучасного супер- чи гіпер-, а, може, просто – великого магазину. Посеред торгового залу зібралося кілька десятків людей, звідти ж доносилися крики, плач. Натовп вирує:
– Я б йому рота швидко закрила.
– А в тебе совість є? Довела дитину до естерики.
– Тепер такі діти!..
– Це мами такі!..
– Якщо не хочеш купити іграшку, нащо волочеш дитину до такого (!?) магазину?
– Чого ти з ним панькаєшся? Дай…
Здавалося, що цій жахливій сцені не буде кінця. Але молода мама вкотре верескнула: «Сказала, не куплю!», а потім ще додала: «Падонок». Малюк кусав маму за руку, якою вона міцно втримувала його, поривався до вітрини з іграшками, і не вгавав: – «Купи машинку!»
За кілька хвилин, у заморській шубі з двома відірваними «з м’ясом» ґудзиками, у дорогій модній шапці, збитій на потилицю, з лихим блиском в очах, мама піднесла хлопчикові… іграшку: – «На!». Він узяв ще недавно таку бажану річ. Але де ж радість, задоволення від отриманого?.. В оченятах щось таке, що важко ще зрозуміти: сум, біль, образа, злість, зневага?.. А, може, почуття нікому непотрібної перемоги?.. То чітко проявиться пізніше… А зараз – з усієї сили іграшкою об підлогу! Друзки розлетілися в усі боки, і хлопчик повільно, опустивши голову, поплентався до виходу, за ним, як птах з перебитими крилами, – молода мама… За якусь хвилину і юрба тихо залишала «поле бою»…
Стало душно, і так нестерпно душно, що захотілося якнайскоріше вибратися на свіже повітря, дихнути на повні груди і відчути подих благословенного вітру перемін… перемін у нашій свідомості, у наших душах…
Ця подія розворушила в пам’яті іншу історію. Сьогодні вже далекі повоєнні п’ятдесяті. Сутужно було всім. Але в сім’ї, де дитина виховується без батька, про статок навіть не йшлося.
По дорозі зі школи зграйка малих школяриків завернула до сільської «коперації». А там, на верхній полиці, понад тюлькою, господарським милом, цукерками-подушечками, якимось іншим нехитрим крамом – виструнчилися на весь зріст картонні коробки з такими красивими квітами: анютиними очками, братками, ще їх називали – «фіялками». А в коробках – різнокольорові олівці! Їх так багато (24 штуки!), вони такі красиві! Хто про них не мріяв! Лише в Алли давно вже такі є, її батьки привезли з Москви чи Одеси.
Діти вийшли з крамниці і одностайно вирішили: «Йдемо швидко (бо бажаних коробок рівно стільки, скільки і бажаючих їх придбати!), беремо гроші і – по олівці!». Зграйка дітлахів, як сполохані горобчики, розбіглися по домівках. Поспішив і Сергійко, і лише, коли завернув до свого двору, спохватився: «Чого спішити?» Удома гроші бувають лише тоді, коли мама продасть власноруч витканий килим, чи комусь пошиє якусь одяганку, але зароблене зразу ж «іде» у сільську раду «на налог».
Хлопчина не підійшов до столу, де вже чекала на нього пісна, але така завжди свіжа, пахуча і смачна їжа.
– Що сталося, синочку? Чому ти такий сумний?
– Ні, нічого, все добре. Одержав сьогодні дві п’ятірки, а Ганна Миколаївна похвалила за зразково виконане домашнє завдання…
– Це добре, але ти мені не все сказав. Правда?
– Так, мамочко… У магазин привезли олівці, про які я вам розповідав, в Алли вони вже давно є, і зараз усі мої друзі будуть іти купувати й собі такі.
Мама підійшла, пригорнула сина, і з далеко захованим у серці сумом і болем сказала:
– Ти теж матимеш такі олівці, але … пізніше… Обіцяють в колгоспі до
Нового року дати гроші…
Мати поспішила вийти з хати, ніби у якійсь пильній справі ( їй, такій сильній (!), дуже важко було стримати біль, який от-от мав пролитися потоком сліз, яких вона не мала жодного права показувати синові!); а Сергійко, закривши обличчя подушкою, тихо почав схлипувати. Ні, мама не побачила б його сліз, але його підвів ніс…, з якого на подушку закапала кров. Цього вже приховати було неможливо. Мати мовчки вмила синові обличчя, ніжно поцілувала. А через якийсь час хлопчик, щодуху наздоганяв друзів з міцно затиснутим у жменці карбованцем.
Цілий вечір мама допомагала Сергійкові підчищати давно не гостреним ножем такі «гарні, аж смачні» (!) олівці. А на папері вже і школа, і церква, і яблучка, і багато чого іншого! Радості не було меж!
Тільки, коли помолились Богу, подякували Йому за прожитий день, коли згас вогник гасової лампи, щось таке недобре підступило до дитячого серденька… Що це? Коробка з олівцями, що лежала тут під подушкою, стала чимось чужим, аж гидким… Хлопчик був ладен шпурнути ту коробку так далеко, щоб її, і навіть подібну до неї(!), ніколи-ніколи більше не побачити! В дитячій голові снували якісь незграбні думки, що заважали заснути. «Сонко» не приходив. Де мама взяла гроші? Здогадувався: позичила. А якщо в колгоспі і цього року дадуть тільки «трутодні», а в новий рік з боргами недобре вступати, це знав хлопчик напевне. О, він придумав, як розрахуватися з боргом, він це сам зробить! Але то буде після Нового року – на Різдво: він понесе вечерю до хрещеного батька, до матері, а вони вже напевно дадуть йому гроші!..
З самого раночку першого дня різдвяних свят Сергійко, радісно перестрибуючи через кучугури снігу, з величезним скарбом у кишеньці, прошкував… до бабусі Марії, сусідки. Він здогадався ще тоді, в кого мама позичили гроші.
Бабуня не взяла боргу, ще й нагримала, мовляв, як він міг до такого додуматися: «уже ж немаленький, здоровий хлопчисько». Потім попросила заколядувати. Разом колядували «Ген високо в темнім небі звизда засіяла…», «У Вифлиємі стала новина», «Нова радість стала», а дідуньо Максим насипав повні кишені цукерок, горіхів, а тоді, прокашлявшись, строго, як до рівного, сказав:
– А борг віддаси «об’язатільно», коли… вивчишся на вчителя. Чув?
Прямо від сусідів Сергійко побіг до «коперації». Він так мріяв щось подарувати мамі до свят. І така нагода!
Мамі купив… панчохи, собі – книжечку «Малий Кобзар», а ще ялинкових прикрас, справжнісіньких блискучих і яскравих! Дитячій радості не було меж! І мама тішилася… І все гарячіше молилася Богу, і все більше часу простоювала на колінах перед образом Богородиці і Її Сина…
Пропрацювавши все життя вчителем, Сергій Павлович пильнує, щоб хоч що, а борги віддає: щоденно, щохвилинно матері, своїм дітям, сусідам, колегам, друзям і просто ділиться всім добрим із людьми близькими чи далекими, юними чи літніми, вбогими чи заможними… «Спішімо робити добро, поки маємо час!», – просить нас апостол Павло.

А. Панчук, директор НВК

Біла пір’їнка

…Довго «голосувати» на трасі не довелось, автобус зупинився, і я щасливий зайшов до салону. Вільних місць немає: літо. Хтось – у справах службових, хтось – на відпочинок, більшість, випускники з батьками – на «зовнішнє оцінювання». Постою, не звикати та й, зрештою, ще ж люди й старші стоять. В салоні гамірно, жваво спілкуються сусіди «по місцях», з гучномовця, можливо, комусь і відома «зірка» закликає, щоб її цілували…
По якомусь часі автобус зупинився, і тут шофер отримує пораду, а, скоріше, вказівку: «Ти не валяй дурака, бо я й так опаздую».
До салону з великим трудом, з ціпком у руках, заходить ще зовсім молода жінка. Автобус рушив. Настала тиша: пасажири раптово почали «засинати», особливо на передніх місцях: дочка враз схилилася на плече мами, молодий чоловік приклеївся носом до шибки, інший – у книжку. Шофер вгамував «зірку», котру ніхто і не збирався «цілувати»…
Нова пасажирка однією рукою опирається на ціпок, другою вчепилася за залізну стійку ( треба ж, і слово таке – «стійка»!) , спасибі, що конструктори додумалися ставити в автобусах такі стовпці, що дуже нагадують…, але там на них крутяться молоді, здорові хлопці й дівчата, а тут – хто не може встояти… Жінка ще й намагається дістати гроші: потрібно розрахуватися за проїзд. Але шофер, дивлячись сумними-сумними очима через дзеркало у салон, голосно мовив: «Нічого не шукайте. Тримайтеся!».
Таке скаже: тримайтеся. Вона й так з останніх сил тримається. Та й ми ж усі також міцно-міцно тримаємося за… зручні сидіння, за гаманці, за посади, за звання, тримаємося дальше від чужого болю, чужого горя, тримаємося далеко від… Від Кого?..
Але тут з двадцять третього місця підвівся юнак, почав пробиратися наперед. Прямо в обличчя йому заверещала рум’янощока молодиця: «Ти чого вже зірвався, до города ще далеко, не вспієш?. Шустрий!». Тим часом діалог позаду:
– Куда сідаєш? Пацан уступив мєсто інваліду.
– Для інвалідов спереду вказані мєста.
Тим часом з третього сидіння, низько опустивши голову, підвівся чоловік. (Здогадуюся: батько «крутого абітурієнта», що сидів поруч, з «прикрасами» у носі, з чорними худими драконами на таких же худих руках , у вухах з «музикою»).
Жінка, затамувавши біль (чи болі?), тихо подякувала і, ніяковіючи, присіла скраєчку на стілець. Перед нею стояли двоє: чоловік з третього і юнак з двадцять третього місця…
В автобусі запанувала тиша.
І тут у відкрите вікно залітає маленька. легка білосніжна пір’їнка, повільно кружляє над головами пасажирів, і мені здається, що вона ніжно шепоче: «Просніться, батьки й сини! Матері й доньки, просніться! Просніться й тримайтеся… Тримайтеся один одного!.. Тримайтеся Совісті! Тримайтеся Любові! Бо ви ж – ЛЮДИ!..».
Хто її чув?..

А. Панчук, директор НВК

Інвестиції без ризику

Все голосніше і переконливіше вчені, психологи, лікарі й  педагоги-практики доводять , що з самого зачаття, появи у світ  дитина  вже є  унікальною особистістю. Щоправда, в утробі матері вона є ще незрілою, й часто порівнюють  її з чистим аркушем. Хоча і не такий уже й чисти цей лист: ще до народження дитина реагує на любов, ніжність, радість, а так саме хвилювання, страх, ненависть, відчуває стреси,  небезпеку і намагається від них захиститися… Уже після   народження  настане час росту й формування  всіх сил: розуму, волі, почуттів.

Отже, чи не є це прямою відповіддю на питання, коли починати виховувати дитя.

Так, саме так, процес виховання майбутнього почався… з виховання найголовніших, найближчих, найвідповідальніших: батька й матері.

«Діти – спадщина Господня; плід утроби – нагорода!», – каже псалмоспівець цар Давид (126:3). Тому тільки з радістю, тільки з благоговінням і вдячністю батьки мають прийняти свого малюка, усвідомлюючи цей факт як подарунок, але й твердо знаючи, що на них покладається   найбільша і найважча відповідальність: виростити й виховати ЛЮДИНУ!

У російській мові  дієслово виховувати – «воспитывать», «питать», «кормить», в українській мові це слово несе ще більше навантаження : «берегти», «ховати», «охороняти, «заховувати», «виховувати» – від неприємного, недоброго, небезпечного, шкідливого, злого – гріха!  І таким центром для кожної дитини, безумовно,  має стати ЙОГО дім. Розкішний, багатий, чи скромний і навіть дуже вбогий повинен стати найбільшою цінністю  на землі. Він має бути наповнений такою любов’ю, ніжністю, щирістю і жертовністю, що куди б нас не закинула доля, скільки часу  не пройшло б, ми тягнулися б до нього серцем  як до  духовної  пристані.   Саме у рідному домі  наші діти ростуть, розвиваються фізично, зміцнюють своє здоров’я і вбирають у себе все те, чим живе мама, тато,  старші брати й сестри, бабуся й дідусь, родичі й навіть гості, які відвідують дім.  Мають вплив на дитину не тільки люди, але й усе те, що оточує її: саме приміщення, його меблі, картини, килими, квіти на підвіконниках і в саду.  Все прекрасне, що бачать дитячі оченята і поза домом, формує  майбутній характер, формує особистість.

Ми не «творимо» наших дітей, але своїми  зусиллями,  своїм життям і тим,  що ми отримали від наших батьків, формується  світоспоглядання і ставлення до життя, під впливом якого буде рости , розвиватися (по-своєму!) наша дитина, член суспільства, громадянин світу!  З упевненістю можна сказати, що, терпіння, наполегливість, мудрість, наша батьківська ( не фальшива, а  справжня!) любов  стануть  прямими інвестиціями у майбутнє, які є поза всякими ризиками. 

А. Панчук, директор НВК

Подписаться на обновления сайта