Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

Церковь

Спочив у Бозі клірик Вінницької єпархії протоієрей Василій Рішко. ОНОВЛЕНО

Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви з сумом повідомляє, що 17 листопада 2017 року, о 00.07 годині, на 65-му році життя, після важкої хвороби спочив у Бозі клірик Вінницької єпархії протоієрей Василій Рішко.
Протоієрей Василій Рішко народився 25 січня 1953 року у с. Копашнево Хустського району Закарпатської області в родині селян. У 1976 році, по закінченні Одеської духовної семінарії, був рукопокладений у сан диякона, а згодом і священика та приїхав до Вінниці разом з призначеним на Вінницьку кафедру єпископом Агафангелом (Саввиним) (нині – митрополит Одеський і Ізмаїльський).
З 1976 по 1996 рік, займаючи посаду секретаря Вінницького єпархіального управління, проявив таланти церковного адміністратора, та дипломата. Отець Василій відстоював інтереси Церкви у непрості для неї часи державного атеїзму, вмів знаходити потрібні слова у діалозі з представниками влади і громадськості. Протоієрей Василій мав беззаперечний авторитет серед духовенства і був кращим помічником для Правлячого Архієрея в організації богослужінь, церковних заходів і урочистостей.
Отець Василій Рішко був добрим пастирем для своєї пастви і прикладом віри і життя по вірі. З 1976 по 1983 рік він був штатним кліриком тодішнього вінницького кафедрального собору на честь Різдва Пресвятої Богородиці. А з 1983 по 2007 рік обіймав посаду настоятеля Свято-Воскресенського храму м. Вінниці. Саме у цьому храмі у повній мірі проявилися пастирські таланти протоієрея Василія Рішка. Парафіяни старшого віку пригадують бесіди о. Василія, які він проводив після вечірніх богослужінь щонеділі. Це були не лише проповіді, а живе безпосереднє спілкування пастиря зі своєю паствою.
Стараннями о. Василія Рішко Свято-Воскресенський храм був відреставрований як всередині, так і ззовні. На території храму майже завершене зведення другого – хрещального храму.
У 1994 році протоієрей Василій Рішко був призначений на посаду настоятеля Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці. Виконуючи цей послух, о. Василій знову яскраво проявив свої духовні і організаторські таланти. У 2007 році він був переведений на посаду ключаря (помічника настоятеля) кафедрального собору і став надійним помічником митрополита Симеона в усіх справах, які стосуються богослужбового життя головного храму Вінницької єпархії.
Отець Василь був вірним другом, прекрасним наставником для духовенства єпархії. Саме у нього більшість нинішніх кліриків Вінницької єпархії вчилися благоговійному ставленню до богослужіння, акуратності, пунктуальності, ревності у молитві і самовідданості в пастирських трудах.
Впродовж кількох останніх місяців протоієрей Василій Рішко боровся з хворобою, яка знесилила його тіло, але не змогла здолати притаманні йому бадьорість духу і силу віри. Отець Василій відійшов до Бога з молитвою на устах, залишивши після себе добрий духовний спадок на землі, запаливши вогник віри у серцях сотень і тисяч людей, які будуть згадувати його ім’я у своїх молитвах.
Співчуття родині о. Василія від себе і від імені духовенства і вірян Вінницької єпархії висловив Високопреосвященніший митрополит Вінницький і Барський Симеон.
17 листопада, о 16 годині, труну з тілом  спочилого привезуть у Спасо-Преображенський кафедральний собор. О 17 годинірозпочнеться заупокійне вечірнє богослужіння, по завершенні якого буде звершена панахида та читання Євангелія.
18 листопада о 7.30 – часи, Божественна літургія, після якої буде звершено чин відспівування і погребіння.
Вічна пам’ять і Царство Небесне новопреставленому протоієрею Василію!

Європейський Суд вважає незаконним втручання держави у внутрішні справи Церкви

 

 

Велика палата Європейського Суду з прав людини підтвердила право релігійних організацій на самоврядування як основне, що заслуговує на захист у 47-ох державах Ради Європи. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на Інститут релігійної свободи.

Таке рішення Суд виніс 14 вересня у справі «Нагі проти Угорщини» (Nagy v. Hungary), чим підтвердив принцип церковної автономії в сфері «церковних судів і дисципліни служителів церкви». Правозахисна організація ADF International надала Європейському Суду свій експертний висновок, стверджуючи, що згідно з міжнародним правом, церкви повинні мати можливість керувати своїми внутрішніми справами без втручання уряду.

Заступник директора ADF International Пол Коулман так прокоментував прийняте рішення: «Міжнародне право та, зокрема, Європейська конвенція з прав людини захищають принцип автономії церкви при розгляді внутрішніх дисциплінарних питань».

Згідно рішення Великої палати ЄСПЛ, держава не повинна втручатися у відносини між церквою та її діячами.

Суть справи полягала у апеляції колишнього пастора пана Каролі Нагі до цивільних судів після того, як він був звільнений від обов’язків церковними судами. Спроба довести хибність рішення останніх за допомогою Верховного суду Угорщини була для Нагі невдалою, оскільки судді відмовився визнати свою юрисдикцію у даному питанні. Тоді колишній пастор звернувся з апеляцією до Європейського суду, де також програв справу.

Винесене рішення Європейського суду у справі Нагі черговий раз вказує на порушення основних прав людини на віросповідання сумнозвісними антицерковними законопроектами українському парламенті. Зокрема мова йде про законопроекти №4128 та №4511, які за визначенням суперечать базисним нормам міжнародного права.

На Хмельниччині викрали чудотворну ікону, подаровану прав. Іоанном Кронштадтським

 

 

 

Сьогодні вночі з 18 на 19 жовтня 2017 року у селі Дашківці Віньковецького району Хмельниччини з Успенського храму викрали старовинну ікону Богородиці «Всех скорбящих радость» з грошиками. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ

Невідомі проникли в приміщення церкви і викрали чудотворний образ, який у 1901 році селу подарував св. прав. Іоанн Кронштадтський.

Благочинний Віньковецького благочиння протоієрей Михайло Варахоба повідомив, що на місце злочинну виїхала поліція.

«Це була для дашківчан дуже дорога ікона. Її для села благословив  сам прав. Іоанн Кронштадтський. Образ дерев’яний, старовинний зі справжніми грошиками, на ній є підпис, що це саме отець Іоанн її благословив у 1901 році. Окрім цієї святині, з храму більше нічого не взяли», — зазначив отець-благочинний.

Священик також розповів про історію цієї ікони: «У нашому селі жив чоловік Микола Лановий, у якого дуже боліли ноги. Якось він почув про те, що святий допомагає людям отримати у Бога зцілення й вирушив у Кронштадт.  Коли він зустрівся з праведником, то той дав хворому ікону і сказав: “Якщо донесеш її  до свого села — отримаєш зцілення і ще матимеш багато діточок”. Він йшов пішки до дому майже рік, а коли дістався до Дашківців, повністю одужав, одружився і мав 8-ро дітей. Чудом ця ікона збереглася до наших часів. Селяни, ризикуючи життям, ховали її від нквс-ників, передавали з покоління до покоління. Від неї отримала зцілення не одна людина».

 

Грешно ли мечтать?

Мечтать не вредно, гласит народная мудрость. Несмотря на ироничность этой поговорки, в ней очень точно выражено общее наше отношение  к одному из самых светлых и дорогих каждому сердцу понятий – к мечте.

Читать далее

27 сентября – Праздник Воздвижение Креста Господня

27 сентября православные христиане празднуют Воздвижение Креста Господня — один из 12 главных, или двунадесятых праздников Православной Церкви. Это так же престольный Праздник нашего храма.

Читать далее

Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир

Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир (Могилів-Подільська єпархія УПЦ) знаходиться на лівому березі Дністра, на кордоні з Молдовою. Неподалік у Дністер впадає маленька річка Лядава, поряд з якою розташоване село з однойменною назвою. Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир – один із найдавніших в Україні. Заснований він у 1013 році родоначальником руського чернецтва преподобним Антонієм Печерським на його шляху зі святої гори Афон до Києва. Історики називають Лядовську обитель дивним пам’ятником загадкового минулого, і відзначають його духовну і культурну значимість протягом більш ніж 1000-річної історії Православ’я на нашій землі.

Читать далее

СТРАННАЯ ИКОНА

Эту историю нам рассказали монахини в обители преподобного Прохора Пчиньского, что на юге Сербии, в паре километров от границы с Македонией.

Зайдя в монастырскую лавку, мы увидели необычную икону: святой изображен с крестом в руке (понятно, значит, мученик или исповедник), но облачен он не в традиционные одеяния, а в солдатскую униформу. Кто-то предположил, что перед нами изображение русского солдата-страстотерпца Евгения Родионова, оставшегося верным Христу, отказавшись в плену снять крест, за что и был убит чеченскими головорезами. Но нет: как видно на иконе, герб на солдатской униформе не российский, а сербский. Взяли увеличительное стекло, прочитали надпись: «Св. Јован Руски исповедник. Помоћник Српском народу». Перевода, понятное дело, не требуется, но – почему святой Иоанн в сербской форме? Как это понять? Конечно, все святые – наши помощники, и национальность их большой роли не играет. Мы же просим о молитвенной поддержке святых Георгия Победоносца или Исаака Сирина, Николая Чудотворца или Моисея Мурина? Итак, причем здесь наш земной (и, дай Бог, небесный!) соотечественник – святой исповедник Иоанн Русский?

Матушки рассказали нам следующее. Все мы помним страшные бомбардировки НАТО 1999 года, в результате которых колыбель сербского Православия, Косово и Метохия, подпала под безраздельную власть исламистов и их хозяев, «миротворцев» из НАТО. Помним те издевательские поздравления с Пасхой, которые оккупанты писали на бомбах и ракетах. В результате этих бомбардировок погибли тысячи людей. Главными жертвами бомбардировок стали мирные жители. Как признал спецпредставитель ООН по правам человека в бывшей Югославии Иржи Динстбир, балканская операция НАТО привела к большему числу жертв среди мирного населения, чем сам косовский конфликт, ради разрешения которого она якобы была предпринята. Нанесен страшный ущерб экологии Сербии, разрушена промышленность страны. Если сейчас, по прошествии нескольких лет, Сербия, привыкшая, как это ни страшно звучит, к постоянным войнам, хоть немного, но приходит в себя, то продолжение бомбардировок привело бы, вероятно, к тотальному хаосу в стране и к еще большему количеству невинных жертв. Да, страна должна была смириться, чтобы не быть полностью разоренной и уничтоженной. И на Россию, бывшую всегдашней надеждой сербов, тогда полагаться было, сами помните, весьма сложно. А вот на русских святых полагались. Исповедник Иоанн – яркий пример смирения в тех обстоятельствах, в которых оказались тогда сербы. Он же был в турецком плену и своим смирением привел ко Христу многих. Да, в его жизни не было мирской громкой победы, не звучали гимны в честь русского царя, но – была победа Христова, победа смирения, тихая и светлая победа Бога, предпочитающего убеждать в Своем присутствии и любви «гласом хлада тонка».

Почему святой Иоанн в сербской форме?

И, как рассказали нам монахини, святой Иоанн Русский явился одному горячо молившемуся сербскому монаху со Святой Горы, будучи облаченным именно в сербскую военную униформу. Святой сказал: «Иду помочь братьям-сербам». На следующий день, 10 июня 1999 года, бомбардировки НАТО прекратились…

Святой сказал: «Иду помочь братьям-сербам»

Времена для христиан всегда тяжелые, и нынешнее – совсем не исключение. Если взглянуть на то, что происходит в Косово и Метохии, – тем более: мирной и счастливой жизнь края не назовешь уж никак. Но проповедь Евангелия продолжается, несмотря ни на что. И, как говорят монахи здешних обителей, некоторые местные албанцы или солдаты НАТО, поначалу относившиеся к Православию предельно агрессивно или с пренебрежением, вдруг становятся христианами: кого-то приводят к Богу чудеса, а кого-то – тот самый «глас хлада тонка», знакомство с тихим светом Христовой любви, которая побеждает любое оружие. Так что Православие в Косово и Метохии хоронить рановато. Если один святой русский пленник смог привести ко Христу тысячи людей своим смирением, то не смогут ли повторить его подвиг тысячи православных сербов, оказавшиеся в плену на собственной земле?

Освящение Богоявленского храма в Виннице 

Освящение Богоявленского храма в Виннице .

29 августа 2017 года, в день попразднства Успения Пресвятой Богородицы, Блаженнейший митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий совершил чин освящения Богоявленского храма Крестовоздвиженской общины в Виннице и Божественную литургию в новоосвященном храме. Также были освящены помещения православной частной школы в честь святителя Николая и детского сада, которые размещаются на территории храмового комплекса.

Предстоятелю Украинской Православной Церкви сослужили: митрополиты Винницкий и Барский Симеон, Могилев-Подольский и Шаргородский Агапит, Черновицкий и Буковинский Мелетий, Нежинский и Прилукский Ириней, духовенство Винницкой епархии.

 

Об этом значимом событии писали многие православные и даже светские СМИ,

О нас так-же отзывались и на официальном сайте РПЦ

Настоятель комплекса прот.Николай Давидовский обратился к Его Блаженству со словами

«Сей день, егоже сотвори Господь, возрадуемся и возвеселимся в онь.»

Ваше Блаженство – Дорогой Владыко! Действительно, этот день ныне исполнен для всех нас необычной радости и огромного веселья. Но, вместе с тем он имеет другой оттенок – оттенок духовного трепета и особого волнения, ибо мы приносим ныне в дар Богу – плод наших трудов.

Плод от труда того множества людей, которые созидали эту Церковь. Отныне этот Храм становится Домом Господа и Бога нашего, Домом Духа Божьего, Живого и Святого – живущего в Нем.

Ваше Блаженство, смиренно прошу ныне Ваших Святительских молитв, чтобы этот Дар от нас грешных и недотойных был не отринут, не отвергнут Богом, а принят Им и cтал тем особым местом – Храмом, Домом Божиим, Церковью, где всяк приходящий обретал в вечности спасение своей Души.

За заслуги перед Украинской Православной Церковью Предстоятель удостоил протоиерея Николая Давыдовского, настоятеля Богоявленского храма и основателя православной школы, награждения орденом УПЦ святого великого князя Ярослава Мудрого:

Хочу поблагодарить отца Николая за те труды, которые он совершает на этом месте. Это не только построение храма, которое является одной из составляющих его подвига. А те детки, которых я видел, – воспитанные, умеют вести себя со взрослыми, священниками и друг с другом. Это большая наука, чтобы научить человека тем правилам достоинства, которые делают человека человеком. Это такой кропотливый труд, который никто не видит, который приносит плод не сегодня, не завтра, а может, через несколько лет, или через несколько десятков лет. Но обязательно этот труд принесет свой плод. Пусть Господь укрепляет вас, отец Николай, и весь клир, который трудится в этом комплексе, и благословляет ваши труды.

 

Все мы смиренно просим сегодня Ваших святительских молитв дорогой Владыко и благословения.

 

 

 

Подписаться на обновления сайта