Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

АПОСТОЛ ЯПОНІЇ

Святитель Миколай (КАСАТКІН)

Святитель Миколай (КАСАТКІН)

Святитель Миколай (КАСАТКІН)

Народився святий Миколай (в миру Іван Дмитрович Касаткін), в 1836 році в Смоленській губернії. Рано зазнав нужду і гіркоту сирітства. Отримав повну, на ті часи, духовну освіту.
Благодаттю Божою він був явно покликаний на місіонерське служіння, яке він вирішив проходити в чернечому чині. На шляху до Японії (куди він прибув в 1861 році) Промисел Божий звів його з великим місіонером святителем Інокентієм (Веніаміновим) – вони разом коротали зиму в Ніколаєвську. Архієпископ Інокентій щедро ділився з молодим ченцем своїм багатим місіонерським досвідом і дав йому багато цінних вказівок і практичних порад.
Епоха святого Миколая – це вже друга хвиля християнської проповіді в Японії. Вперше христианство (католицтво) проникло туди в XVI столітті і знайшло для себе дуже сприятливий грунт. Майже третина населення була хрещена, споруджено багато храмів. Але проповідники Євангелія дуже часто застосовували не євангельські засоби впливу на населення. Вони змішали релігію з політикою, також стали жорстко переслідувати адептів і жерців язичницьких релігій, насаджуючи християнство вогнем і мечем. Незабаром це принесло свої гіркі плоди. Відбулися найжорстокішй гоніння на християн – було закатовано 280 тисяч чоловік. Християнство було названо розбещеною сектою й заборонено під страхом смертної кари. Його вважали темною плямою в минулому японської нації.

З кінця XVII століття воно вважалося знищеним, а іноземцям був закритий в’їзд в країну. У середині XIX століття японський уряд знову став укладати торговельні відносини з европейскими державами. У 1858 р був підписаний трактат між Японією і Росією, а в 1859 р російський консул в Хаккодате вперше в історії Японії побудував православний храм.
У Японії панували буддизм і синтоїзм і, в меншій мірі, конфуціанство. Моральне вченняння буддизму могло підготувати японців до сприняття піднесеної християнської етики. Але буддизм не виказував народної душі японців і не визначав її ідеалів. Синтоїзм з його культом імператора відповідав національному духу японця, для якого характерний хворобливий патріотизм. Конфуціанство, як релігія розуму, спонукала його послідовника при прийнятті християнства ретельно вивчити його віровчення. Однак недосконалість і недостатність цих релігійних систем привели багатьох японців (як і китайців) до атеїзму і індіферентності в питаннях віри.
Завдяки самовідданій праці святителя Миколая, японці не тільки дізналися Євангеліє, але й побачили перед собою людину, що жила за Євангелієм. Перед ними був весь час не тільки проповідник, а й батько, друг, перед яким, як діти, відкривала свої серця паства. Цікаві вимоги, які висував святитель Микола до місіонера. Останній повинен не тільки зовнішньо жити серед народу, якому він благовіствує, але повинен злитися з ним і своїм внутрішнім життям і полюбити цю чужу країну, як свою Батьківщину. Йому потрібно мати серце, здатне перейнятися потребами ближніх, відчути їх скорботи і радості як свої власні. Апостол Японії у своєму служінні благовістя Христового дотримувався визначених принципів і правил. Місія у нього служила тільки чисто духовним цілям і не носила характеру дипломатичної, торговельної або вченої діяльності. Святий Миколай подолав спокусу зайнятися виключно науковими працями. У своїй діяльності Місія не була пов’язана ні з якими державними російськими структурами, тільки з Руською Церквою і Місіонерським Товариством. Глибоко вивчивши досвід попередників, святитель рішуче відмежувався від усякого змішання релігії з політикою. Проповідь його була орієнтована на простих людей з найбідніших верств населення; представників аристократії було дуже мало. Це, звичайно, зіграло велику позитивну роль: незважаючи на сильну підозрілість японців до росіян, владика Микола заслужив глибоку повагу у уряду Японії, яким не користувався жоден іноземний місіонер. Святитель ставився з повагою до культури японського народу і на відміну, наприклад, від католиків, ніколи не засуджував відкрито релігії японців. У нього ніколи не було ніяких зіткнень з буддіськими бонзами. Останні ставилися до святителя з великою повагою і люб’язністю. Проповідь він радив вести ненав’язливо, проникаючи в душу того, до кого звертався. Головним керівним правилом святителя було: «спочатку завоювати любов’ю, а потім нести слово». Інше правило обов’язково хрестити японців тільки після ретельного випробування і навчення основам віри при переконанні в твердості і щирості релігійного почуття.
Велике значення святитель Микола надавав створенню національної Японської Церкви. Російським місіонерам відводилася лише роль ініціатора, сіяча, а вже місцеві місіонери повинні створити власну Японську Церква. Це диктувалося і політичною ситуацією в країні – іноземцям довгий час заборонено було проникати вглиб імперії, і була у силі заборона на відкриту християнську проповідь. Місцеві ж проповідники могли поступово насаджувати насіння святої віри, починаючи з кола своїх близьких і знайомих. Господь послав місіонерові перших учнів в особі язичницького сінтоітского жерця, самурая Савабе і його друзів. Життя Савабе до і після звернення нагадувало шлях до Христа святого апостола Павла. З палаючого лютою ненавистю до християнства і всього іноземного і плануючого розгром російського консульства, Савабе став найбільш ревним проповідником віри Христової. Найтяжчі скорботи і випробування спіткали його після навернення, але не змогли похитнути його віри. Не знаючи спокою ні вдень, ні вночі, він проповідував Христа. Незабаром він привів до Христа своїх друзів – лікарів Сакаї і Урано. Отець Микола дав їм імена на честь апостолів – Павла, Іоанна та Якова. Проповідь поки велася таємно, на околицях міста Хаккодате під час прогулянок. Потім перші японські християни вирушили вглиб Японії, куди шлях російським підданим був ще закритий. Незабаром навколо отця Миколая зібралася група в п’ятьдесят чоловік. За свого життя вона нагадувала християнску громаду апостольського століття: у них також все було спільне і їх в будь-яку хвилину могли очікувати тортури і переслідування. З відкриттям Духовної Місії, святитель Микола перебирається в Токіо, де також невпинно сіє насіння святої віри. Останній спалах гонінь закінчився указами про віротерпимість. Незабаром виникла необхідність у книгах Святого Письма на японській мові. У перекладацькій справі святитель Микола побачив сутність своєї місіонерської праці.
Одним із засобів зближення японців, особливо молоді, з Росією і Православ’ям, святий Микола вважав поширення знання російської мови та переклад російських «класиків».
Велику роль у справі християнізації Японії святий Миколай надавав духовної освіті. Для підготовки майбутніх кандидатів у священство була влаштована духовна семінарія при Місії з програмою по типу російських семінарій без класичних мов (з вивченням російської мови). Владика викладав там догматичне богослів’я. Особливо добре була поставлена проповідницька справа. Кращі учні направлялись в духовні академії Росії. Засновані були також катехізаторські училища з трирічним курсом навчання. Їх дуже цінував Святитель як плідні розсадники християнського просвітництва. При Місії була організована жіноча духовна школа. Крім релігійної освіти, там навчали кулінарного мистецтва і рукоділля. Випускниці, як правило, виходили заміж за кандидатів у священики і катехізаторів, і були добрими помічницями їм у справі освіти японок. З них виходили і півчі для церковного хору. Святий рівноапостольний Миколай не щадив сил і засобів по улаштуванню богослужіння в Японської Церкви у всій його красі, властивої Православ’ю. Спочатку служба звершувалася по-слов’янськи, і святитель поспішав перевести її на японську мову. Головна складність полягала в перекладенні на музику японських церковних текстів, внаслідок абсолютно різних конструкцій цих мов. Без церковного хору японці не могли відчути красу церковних співів. Нарешті, був влаштований стрункий спів хору Духовної Місії в Токіо, що зіграло важливу роль у поширенні та популяризації Православ’я.
Чудовим був і знаменитий Воскресенскій Собор в Токіо (освячений в 1891 р), що залучав до себе маси японців-язичників. Російсько-японська війна 1904-1905 рр. стала важким випробуванням для православної Місії в Японії. Різко посилилися ворожі настрої і подозрілість відносно православних християн. Останні були поставлені перед дилемою: воювати зі своїми братами по вірі і таким чином проявити чорну невдячність до Росії – Матері Православ’я для Японії, або ж стати в очах японців зрадниками своєї країни. Святий рівноапостольний Микола закликав їх віддати «кесареві кесареве» і виконувати свій громадянський обов’язок, але воювати не від ненавісті до ворога, а захищаючи свою Вітчизну. Архіпастир не залишив в ці важкі роки свою паству, і єдиний з росіян залишився в Японії. Незважаючи на різні перешкоди, успіхи православної Місії в Японії були наявні.
Про її швидке зростання свідчать цифри – число православних християн: 1881 – 6.099; 1887 – 15.541; 1894 – 21.712. На кінець життя святого Миколая – в 1912 р – було 33.017 православних японців, 43 клірика (40 японців), 14 псаломщиків, 116 катехитів, більше 200 церков. У семінарії в Токіо навчалося 98 семінарістів. Щорічно відбувалося більше тисячі крещень. Перед Першою Світовою війною Православна Церква в Японії була на висоті, яка обіцяла розквіт в майбутньому. У чому ж була причина такого успіху православної Місії, незважаючи на різні несприятливі обставини і активну їй протидію? З одного боку, вважав святитель, це було викликано прихильністю японського народу до прийняття християнства взагалі, а тим більше православ’я. «Істина Православної віри приваблювала їй допомогу і благовоління Боже», іншу причину він бачив у повному відмежуванні Православ’я в Японії від зв’язку з політикою.

прот. Сергій Корженко