Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

ПЕКІНСЬКА ДУХОВНА МІСІЯ

прот. Сергій Корженко

прот. Сергій Корженко

Першу євангельську проповідь у Піднебесній імперії церковний переказ відносить ще до святого апостолу Фоми. Близько 64 року в Китаї вже були христіани. У V столітті там була повна ієрархія аж

до митрополита. З VII по XII ст. в Китаї насаджується несторіанство. У 1291 туди проникає католицький місіонер Монте-Корвіно, і вже при ньому католики витісняють несториан, віддалених від своїх багдадських католикосів, і досягають значних успіхів у християнізації Китаю.

З 1369 року, після визвольної війни проти татаро-монгольського панування, в Китаї починається гоніння на християн. У цей час у китайської нації розвивається різко негативне, презирливе відношення до всього іноземного, не виключаючи релігії, «яке перейшло згодом у національний характер китайців, відбилося в їхніх громадянських постановах, і було одною з найсильніших перешкод успіху християнської проповіді в Китаї в усі наступні часи.

Далі часи відносного сприяння християнській проповіді змінювалися періодами гонінь. Особливо «холодним» для іноземців був період з 1722 по 1858 рік.

З 1797 в Китаї з’являються протестантські місії; проповідь їх зводилася в основному до росповсюдження Святого Письма китайською мовою. У наслідок руху китайських інсургентів – адептів однієї християнсько-язичницької секти 40-50-х років XIX в. і воєн Англії та Франції з Китаєм (1856-57 рр.) був укладений трактат, за яким дозволявся вільний вхід іноземцям в Китайську імперію і вільне сповідання і поширення християнскої віри у всіх областях Піднебесної.

Руська Духовна Місія бере свої витоки з 1685 року, коли після низки збройних сутичок китайських військ з Приамурскими казаками – першопрохідцями, були полонені 100 руських захисників Албазинскої фортеці. Вражений їх відвагою і військовою доблестю, китайський імператор наказав зарахувати їх в імператорську гвардію і виділити «руської сотні» ділянку землі на півночі столиці для проживання і несення служби.

Полонені козаки насильно захопили і привели в Пекін албазинського ієрея Максима Леонтьєва, в особі якого і почалася наша Духовна Місія.

Отець Максим перебудував буддійську кумирню в православну каплицю, де хрестив, вінчав, відспівував, здійснював різні богослужіння. Пізніше Тобольський мітрополит прислав св. Миро, антимінс, церковне начиння, богослужбові книги, і замість каплиці був влаштований і освячений храм на честь Софії Премудрості Божої. Деякі китайці були навернені в Православ’я і займали посади церковнослужителів при храмі.

Офіційно Місія розпочала свою діяльність в 1715 році у складі архімандрита Іларіона, іероченця, ієродиякона і семи паламарів. З наступною Місією передбачалося послати православного єпископа, який міг би висвячувати в священники гідних з самих китайців. Керівником Китайської Місії був призначений архімандрит Антоній Платковський; при ньому була побудована в Пекіні нова церква в 1730 р. і влаштований Стрітенський монастир.

У цей час у Пекіні було п’ятдесят православних китайців, а також китаянки – дружини албазінців.

Наша Місія була посередницею при дипломатичних та торгових відносинах Росії з Китаєм. велики заслуги Місії в науковому вивченні Китаю.

У 1882 р Митрофан Цзі Чунь був висвячений в священицький сан рівноапостольним Миколою Японським. Перший православний священик-китаєць почав незабаром здійснювати богослужіння своєю рідною мовою. До кінця цього періоду були відкриті чоловічі і жіночі катехізаторскі школи.

До кінця XIX століття Місія мала п’ять церков з пятьма священиками і окормляла 120 руських і 500 (за іншими даними більше) китайців в Пекіні і інших містах.

Але в 1900 р. трапилися події, який поставили під сумнів саме буття Місії. Це було повстання іхетуанів (так зване «боксерське» повстання). Воно було спрямоване проти іноземців, чий вплив на життя Китайської імперії багато в чому посилювався з проникненням західних місіонерів.

Незабаром повстання досягло Пекіна. Члени Місії переїхали в Руське посольство, захопивши з собою тільки шановану ікону святителя Миколая (з албазінської церкви) і найбільш цінне церковне начиння. Одинадцятого червеня заколотники вступили в Пекін і почали спалювати та руйнувати все іноземне, насамперед, духовні місії. Їх ненависть була спрямована на місіонерів та китайців-християн. Боксери нападали на христианскі оселі, хапали християн та катували їх, змушували відректися від Христа. Багато в жаху перед катуваннями і смертю зрікалися Православья і кадили перед ідолами. Але інші, не боячись мук, мужньо сповідували Христа. Їм розпорювали животи, відрубували голови, спалювали на вогнищах. За свідченням самих язичників- очевидців деякі з православних китайців зустрічали смерть з дивною самовідданістю та з молитвою на устах. Серед мучеників був і перший китайський священик о. Митрофан, він словом укріпляв малодушних християн. З членів нашої Місії ніхто не постраждав, хоча разом з дипломатами та іноземцями вони перенесли майже двомісячну облогу за міцними стінами Посольського кварталу. Тридцять першого серпня облога була знята. У колодязі Місії були знайдені тіла 222 закатованих православних китайців. Згодом на місці розореної міссійної церкви був влаштований храм на честь Всіх Святих Мучеників Православної Церкви зі склепом під вівтарем, де були поховані святі останки мучеників за віру Христову.

Китайці були впевнені, що після повстання вони назавжди позбавилися від іноземного впливу, але незабаром європейські країни знову здобули военну перемогу і стали здійснювати контроль за економікою і політикою Китаю.

Руська Духовна Місія, не користуючись цими привілеями, досягла розквіту завдяки невтомній енергії свого начальника.

Після повстання, в Синоді було поставлено питання про закриття Місії в Китаї та про призначення о.Інокентія керівником Урмійскої Місії (в Ірані).

Місіонерові довелося виїхати до Росії, де він відстояв Місію і зібрав пожертви. Св. Синод прийняв рішення про заснування для Китаю самостійної єпископії, наказавши їй активізувати міссіонерску діяльність. У 1902 р. о. Інокентій був хіротонізований на єпископа Переяславського з підпорядкуванням йому областей Китаю, Монголії і Тибету. Вирішено було відбудувати обійсті заново і заснувати там монастир. Владика Інокентій вважав найкращим засобом для поширення християнства в Китаї саме православні монастирі, звідки б не тільки було чути усну та друковану проповідь, але де б неофіти Православ’я вчилися християнському благочестю, знаходили релігійно-моральну підтримку у хвилини смутку і скорбот та навіть вчилися засобам поліпшення свого земного благополуччя.

Єпископ Інокентій повернувся до Пекіна в серпні 1902 р. в супроводі тридцяти осіб в одязі послушників, які за професією були слюсарями, столярами, кравцями, шевцями, іконописцями і співаками. Деякі з них незабаром покинули Китай, але навколо єпископа сформувався кістяк самовідданих, відданих місіонерству людей.

Почалося відновлення храмів і господарства Місії. У Петербурзі, Москві та деяких містах на Далекому Сході відкриті подвір’я (дохід від подвір’я в Москві дорівнював половині річного бюджету Місії). У Москві було засновано місіонерське товариство «Китайське братство». Все це дало можливість відновити та побудувати нові храми в великих містах Китаю.

При Місії були влаштовані чоловічий монастир (34 чол.) та жіноча громада (5 чол.) зі школою для дівчаток.

Місія займалася широкою благодійню діяльністю: влаштовувалися богодільні, притулки; під час Російсько-японської війни організовано братство для допомоги пораненим та їх сім’ям, яке також вело боротьбу з моральними пороками (перш всього з наркоманією).

Але головна увага була приділена міссіонерської справі – поширенню Православ’я вглиб Китаю. До 1914 року місіонерські стани були вже відкриті в 32 населених пунктах. При станах влоштовувалися школи та молитовні будинки.

Нерідко зверталися в Православ’я даоські і буддіські монахи. Успішну проповідь у Шанхаї проводив брат владики Інокентія, священик Павло. Там було близько тисячі православних китайців (на 1916р.).

Просвітницька діяльність Місії досягла високого рівня. У всіх школах Місії навчалося три тисячі учнів (в Пекіні – сорок сім). Типографія Місії випускала Святе Письмо, богослужбові книги, китайсько-російські словники, катихізіси, православні календарі – всього 150000 книг за час її існування; виходив журнал Місії «Китайський благовістник», була частково відновлена згоріла в 1900 р. міссійна бібліотека, що мала 3500 томів.

На 1917 припадав пік розквіту Місії. Її капітал був близько одного мільйона рублів, була велика кількість земель та будівель, 19 храмів, 5 подвір’їв, 20 шкіл, 2 монастирі та скит. Засновано було 32 міссіонерскіх стана. Всього православних китайців нараховувалося 5587 чоловік, вони проживали в 670 населених пунктах.

Революція завдала Пекінської Духовної Місії важкий удар, після якого вона так і не змогла оговтатися.

Після революції Духовна Місія перейшла в підпорядкування Закордонного Архієрейського Синоду, котрим в 1922 р. було утворено дві єпархії: Пекінська з двома вікаріатствами і Харбінська. Місія стала адміністративним центром першої православної єпархії Китаю.

прот. Сергій Корженко