Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

Іудейська пустеля: між часом та вічністю

Про Святу Землю писати нелегко. Багато хто там побував, прочитав чимало книжок або подивився фільмів на відповідну тему. Тому намагатися написати щось нове, звичайно, можна, але що з цього вийде, нескладно передбачити. І, тим не менш, є на Святій Землі місця, які першорядної уваги до себе не привертають, і в паломницькі маршрути не завжди включаються.

Протоієрей Володимир ПУЧКОВ

 

До їхнього числа входить Іудейська пустеля, що являє собою повну протилежність ізраїльським і палестинським містам, життя в яких б’є ключем. Крім того, що ця пустеля пов’язана з проповіддю Іоанна Предтечі й сорокаденним постом Спасителя, вона, нарівні з пустелею Нубійською, може вважатися колискою християнського чернецтва.

Іудейська пустеля: між часом та вічністю

Іудейська пустеля: між часом та вічністю

Для сучасної людини пустеля – лише величезний мертвий простір. Але дві-три тисячі років тому на неї дивилися дещо по-іншому. Стародавні міста завжди будували біля водойм, адже вода – одна з головних життєвих необхідностей. Тим більше на території Африки і Близького Сходу, де й звичайні дощі рідкість. У воді вбачали символ життя. Натомість величезні безводні пустелі, позбавлені умов для життя та й самого життя у звичній формі, сприймалися древніми як царство смерті, місця проживання злих духів.

Відхід у пустелю був не просто виходом з світу. У ньому бачили не тільки аскетичний подвиг. Той, хто йшов у пустелю, протиставляв себе і світові, який залишав, і життю, яким жив цей світ. Для боротьби з духами злоби воїн Христов ішов на «територію ворога».

Іудейська пустеля мало схожа на Аравійську або, наприклад, Сахару. Немає в ній ані дюн, ані барханів. Зате є гори, скелі й печери, які, здебільшого, й ставали притулком пустельників. У перші віки християнства їх було небагато. Більш масовим явищем чернецтво стає у IV столітті: аскетично налаштовані християни селилися в пустелі сотнями, з’являлися перші монастирі, найбільші з них вже через сто-двісті років мали по кілька тисяч ченців.

Завоювання Святої Землі персами у VII столітті відкрило нову сторінку в житті подвижників Іудейський пустелі. Протягом довгих століть, коли одних загарбників змінювали інші, чернече життя в Палестині занепало. Деякі стародавні монастирі лежали в руїнах, про інші лишилися тільки спогади. Але були і такі, що не припиняли діяти від моменту заснування до сьогоднішнього дня.

І першою серед них є лавра Сави Освяченого. Заснована наприкінці V століття, вона пережила і нашестя персів, і час ісламських завоювань, і панування хрестоносців, і правління мамлюків, і панування турків. Невелика печерна церквиця, кілька гротів і халуп, у яких жили прп. Савва і його перші учні – ось і все, з чого починався монастир. Але кількість учнів неухильно зростала. З нею росла популярність монастиря і його святого ігумена. Незабаром про преподобного дізналися і при дворі візантійського імператора. Завдяки заступництву і підтримці Юстиніана вигляд обителі кардинально змінився: замість печерної церкви постав Благовіщенський собор, келії-халупи змінили добротні кам’яні будівлі, число насельників сягнуло близько 5000.

Бурхливі історичні події не обійшли монастир стороною. З часом від колишньої величі не залишилося й сліду. Сьогодні монастир населяє півтора десятка ченців. Однак духовну велич лаври не втрачено. Сучасні послідовники святого Савви продовжують жити за суворим статутом. Паломники можуть перебувати на території лише короткий термін, жінок взагалі не пускають. У монастирі немає електрики, монахи-пустельники мають мінімум навіть необхідних зручностей. Монастирські богослужіння дуже тривалі, а Великим постом продовжуються багато годин поспіль.

Атмосфера у лаврі унікальна. Перше про що забуваєш, потрапивши сюди – час. Він не те що зупиняється, просто втрачає актуальність, майже не відчувається. В обителі відразу поринаєш у дивовижну внутрішню тишу, абсолютно недоступну сучасній людині, яка вічно поспішає. Дуже швидко ця внутрішня тиша вступає в гармонію з навколишньою безмовністю, яку порушує лише рокіт Кедронського потоку, що несеться далеко унизу. Тут, як, мабуть, ніде інде, розуміється сенс євангельського «добре нам тут бути», як досвіду живого дотику до вічності «серед світу тимчасового».

Інший «острівець вічності» в Іудейській пустелі – монастир Георгія Хозевіта. Як і лавра святого Сави, це один з найдавніших монастирів Святої Землі. Заснований у першій половині VI століття сирійськими монахами, упродовж наступного віку він прославився подвигами святих Іоанна та Георгія Хозевіта, на ігуменство якого (середина VII ст.) припав час розквіту обителі. Як більшість монастирів Палестини, обитель прп. Георгія випробувала на собі тяготи воєн середньовіччя. Але чернече життя продовжується тут і сьогодні. І це життя, у місцевості з надзвичайно спекотним кліматом, постійною нестачею води, у видаленні від людей і благ цивілізації, саме по собі вже є подвигом.

Вражає і вид обителі – вона ніби приліплена до прямовисної скелі. Окрім монастирських будівель тут багато келій-печерок. Потрапити в них можна лише по мотузяній драбині, їжу і воду ченцям, що там жили, доставляли за допомогою спущених на мотузці кошиків. Сьогодні ці келії порожні, але одним своїм виглядом вони дають зрозуміти: той, хто бажає усамітнення зуміє знайти його скрізь.

Дивно, але тут, серед пустелі, абсолютно не відчуваєш себе відірваним від життя. Монастирські стіни й прямовисні скелі огороджують від суєти, метушні, турбот і клопотів, але не від життя у цілому. Навпаки, саме тут і починаєш розуміти, що таке справжнє життя. Життя визначається не зробленими справами або досягнутими цілями. Життя як процес, як час, даний Богом у дар. Не для того, звичайно, щоби розтратити його даремно, розгубити у суєті, розміняти на брязкальця. Даний із тим, щоби вже тут, на землі, бути перетвореним у вічність. Із тим, щоби ми присвятили його, у першу чергу, придбанню досвіду «Царства Божого, що прийшло в силі».

Саме цей досвід, надто погано знайомий нам, зануреним у мирську суєту, дає можливість пізнати і відчути відвідування «острівців вічності» в Іудейській пустелі.