Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

Проповідь прот. Олександра (Лк. 10.25-37)

прот. Олександр

прот. Олександр

Святе  Письмо  навчає  людину  всьому  доброму  і  святому.  Воно  благодійно  впливає  на  наші  почуття, бажання  і  запити.  Св. Письмо  навчає  любові  до  Бога  і  до  ближнього.

Ось  так,  один  законник,  про  якого  ми  щойно  чули  із  Евагельського  читання, підійшов  до  Христа  і  запитав : «А  хто  мій  ближній?». У  теперішній  вік  важко  розібратися,  хто  для  нас  ближній, важко  не  тому, що  вік  поганий, а  тому, що  ми,  котрі  живемо  у  цей  вік, погані. Ми  готові  скоріше  проявити  любов  до  дальніх  наших, бо  хто  подалі  від  нас, тих  легше  любити, легше  і  турбуватися   про  них  на  відстані.  Людство  на  землі,  за  різними  причинами,  розділено  тепер. Це  ще  більше  ускладнює  відповісти  на  питання : хто  ж  ближній  мій?.

Ішов  один  чоловік  з  Єрусалима  до  Єрихона  і  потрапив  до  рук  розбійників,  які  зняли  з  нього  одяг,  поранили  його  і  відійшли,  залишивши  його  ледве  живого.  Випадково  один  священик  проходив  тією  дорогою  і,  побачивши  його,  пройшов  мимо.  Так  само  і  левит,  що  був  на  тому  місці,  підійшов,  подивився  і  пройшов  мимо.  Ішов  і  самарянин.  Самаряни  за  законом  не  спілкувалися  із  іудеями,  і  було б  не  дивно,  якби  він,  подібно  двом  першим,  пройшов  мимо.  Але  саме  цей  самарянин  і  став  самим  ближчим  пораненому  чоловікові.  Він,  говорить  Св. Євангеліє,  проїжджаючи,  натрапив  на  потерпілого,  і  побачивши  його,  змилосердився; і,  підійшовши,  перев’язав  йому  рани,  поливши  оливою  і  вином;  і,  посадивши  його  на  свого  віслюка,  привіз  його  до  заїжджого  двору  і  потурбувався  про  нього;  а  на  другий  день,  відходячи,  вийняв  два  динарії,  дав  господареві  заїжджого  двору  і  сказав  йому :  подбай  про  нього;  і  якщо  витратиш  на  нього  більше,  я,  коли  повертатимусь,  віддам  тобі.  Таким  чином,  самий   далекий  чоловік  став  самим  близьким,  тому  що,  врятував  людину.  Питання  про  те,  хто  наш  ближній? – повинно  турбувати  всіх  людей, а  особливо  віруючих.

Багато  ще  розбійників  ходить  по  нашій  землі  і,  багато  людей,  поранених  духовно  і  фізично, проживає  на  земній  кулі.  Одні  страждають  від  кровопролитних  війн,  другі – від  бідноти  і  знедолення, а  треті – від  надлишків  і  т. п.  І  все  це  не  від  того,  що  життя  саме  по  собі  паршиве, – паршиві  люди.

Досвід  навчає  людей : якщо  у  житті  посієш  зло,  зло  і  пожнеш;  якщо  не  любиш  правди,  тобою  одразу  ж  заволодіє  неправда;  якщо  не  любиш  людей,  тебе  захоплює  ненависть;  якщо  не  любиш  миру  та  не  захищаєш  його  на  землі,  тебе  буде  мучити  недовіря,  незручність  і  неулаштування.  Виходить  так,  що  життя  своє  більш  за  все  псують  самі  люди,  завдаючи  шкоду  собі  і  ближнім.  У  когось  не  склалося  особисте  життя,  у  когось  негаразди  у  родині,  у  когось  немає  миру  під  одним  дахом;  хтось  ображений,  когось  принизили  чи  не  помітили  і  т.п.  Кожен  із  нас,  у  якісь  мірі  поранений,  і  є  залишеним  до  часу  при  дорозі.  І  як  важливо  у  таких  випадках  пам’ятати  Євангельський  закон :  чого  бажаєш  собі,  бажай  і  роби  другому.  Всякий,  хто  потребує  допомоги, – наш  ближній, і  зробивший  цю  допомогу  стає  ближнім  йому. 

Допомога  може  бути  різною – і  матеріальною  і  духовною,  вона  може  бути  і  у  слові  і  у  ділі, а  також  у  людському  доброзичливому  погляді.  Через  це  ми  стаємо  ближніми,  в  першу  чергу  Христу, а  потім  і  один  до  одного.

Християнське  милосердя  не  вимірюється  кількістю  чи  показною  стороною  пожертви.  Воно  повинно  виходити  із  добрих  почуттів  і  сердечного  позову.   Одного  разу  багатий  чоловік  вийшов  прогулятися,  і  так  як  він  не  збирався  йти  далеко  від  дому,  то  не  взяв  із  собою  грошей.  На  шляху  зустрівся  йому  убогий,  який  дуже  просив  милостині.  Чим  більше  багач  доводив,  що  у  нього  нічого  з  собою  нема,  тим  дужче  просив  убогий.  Тоді  багачу  нічого  не  залишилось,  як  по  братські  потиснути  руку  убогого.  Це  стало  самою  високою  благодійністю  для  чоловіка,  який  просив,  якому  ніколи  і  ніхто  цього  не  робив,  і  який  на  порозі  відчаю,  відчув  себе,  також  людиною.  Пригадаймо,  як  Христос  оцінив  жертву  бідної  вдови,  яка  поклала  до  церковної  кружки  останні  дві  монети. В  цих  двох  монетах  було  її  серце  і  її  душа.

Які  б  перешкоди  не  роз’єднували  людей,  вони  не  досягають  небес,  вони  земні  і  їх  завжди  можна  подолати.  Обовязок  кожного  християнина – робити  добро  всім,  хто  його  потребує,  не  залежно  від  їх  становища,  вподобань  або  відношення  до  нас.  « А  Я  кажу  вам : любіть  ворогів  ваших,  благословляйте  проклинаючи  вас,  благодійте  і  моліться  за  тих,  хто  вас  ображає  і  гонить  вас… Бо  якщо  ви  будете  любити  тих,  хто  любить  вас,  яка  вам  нагорода?  Чи  не  те  ж  роблять  і  митарі?  І  якщо  ви  вітаєтесь  тільки  з  братами  вашими,  то  що  особливого  робите?  Чи  не  так  роблять  і  язичники?».  Той,  хто  робить  добро  для  реклами, той  є  лицемір.  Тим  він  вже  отримує  нагороду  свою,  нагороду  лицеміра.  

Христос  надає  нам  приклад  істинного  милосердя : і  розбійник  на  хресті,  і  блудний  син  і  багато  інших.  Він  і  тепер  не  проходить  повз  нас,  кожному  даючи  Своє  милосердя.  Господь  сказав  законнику : «Іди,  і  ти  роби  також»,  як  вчинив  милосердний  самарянин.  Ці  слова  стосуються  і  кожного  з  нас.  Тому  давайте  приймемо  їх  до  уваги  і  до  практичного  впровадження.  Амінь.

     

Подписаться на обновления сайта