Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

АКЦІЯ МИЛОСЕРДЯ. ПОЇЗДКА ДО ПЛИСКІВСЬКОГО БУДИНКУ-ІНТЕРНАТУ. 29.09.2012

Кожен з нас знає про існування дитячих будинків і будинків-інтернатів, у яких живуть покинуті діти, які нікому не потрібні. І як вони там живуть – про це намагаєшся не думати. Багато хто з нас відсуває подібні думки на задвірки свідомості…

Спитай у будь-якої людини – чи потрібно допомагати дітям-сиротам, дітям-інвалідам? – Так! Звичайно! – відповість кожен, – Не тільки потрібно, а й необхідно! Але не допомагає… В усіх свої справи-клопоти: одним бракує часу, іншим можливості, а ще комусь сміливості. Так, так, не дивуйтесь, саме сміливості. Одна моя знайома сказала якось: «Я не поїду в дитячий будинок, бо не зможу спокійно дивитись на цих бідних покинутих дітей, мені страшно, я цього не витримаю!» Ось так і сидимо з дня на день по своїх домівках, ходимо на роботу і зрідка, коли впаде в око чергова стаття в ЗМІ чи сюжет у новинах, щиро журимося і зітхаємо – «бідні діти!» І на цьому все закінчується.

Але деякі виринають таки  з буденної круговерті і намагаються за будь-яких умов знайти можливість для допомоги! Таки вчинки гідні поваги, погодьтесь. Ось і в суботу, 29 вересня в рамках «Всецариціного фестивалю» вихованці недільної школи Хресто-Воздвиженського храму разом зі своїми педагогами та батьками здійснили поїздку до Плисківського дитячого будинку-інтернату III профілю для дітей з фізичними та розумовими вадами розвитку.

У минулі вихідні силами вихованців був організований ярмарок-продаж, всі кошти з якого запланували витратити на плисківських вихованців. А зібрали не багато, не мало – трохи більше двох тисяч гривень. Придбали на всі гроші подарунків – в основному продуктів харчування, хоча одягу прихопили з собою теж багатенько, за що велика подяка прихожанам храму, які відгукнулись на прохання і принесли речі для діток.

Плисківський дитячий будинок-інтернат розрахований на 100 вихованців віком від 8 до 30 років. Переважна більшість з них можуть самостійно пересуватися, але не можуть самі себе обслуговувати. 60% з них енурезники, 40% – інваліди дитинства 1-ї групи (глибока розумова відсталість), 60% – інваліди дитинства 2-ї групи.

Більша частина дітей – сироти, напівсироти з неблагополучних родин, діти алкоголіків і наркоманів. По ступеню важкості захворювання діти поділяються на 4 групи, з 1-ю групою ще проводиться якийсь виховний процес, а у 2, 3 і 4 групі – тільки підтримується життєдіяльність. Ці діти невиліковні, вони приречені на існування в інтернаті до кінця свого життя…

Але це зовсім не означає, що вони не здатні сприймати, відчувати, радіти, спілкуватись, дружити і взагалі ЖИТИ! Хоч їхнє життя і вкрай відрізняється від нашого з вами, але, коли бачиш таких дітей, спілкуєшся з ними – називати їх хворими зовсім не хочеться. Вони просто інші, не такі, як звичайні люди. Скоріше навіть незвичайні, бо живуть на цьому світі не тілом, а душею!!!

Вихованці Плиськівського інтернату дуже зраділи приїзду наших діток, вони полюбляють гостей. Зацікавлено дивились концерт, який організували їм гості, і лялькову виставу. Спочатку аплодували і підспівували, а потім усе це переросло у концерт-відповідь: деякі діти вирішили показати, що вони теж уміють виступати – співати пісні, розповідати вірші, навіть танцювати східні танці, і тоді вже приїжджі гості стали глядачами – діти здивовано спостерігали, а педагоги і батьки тихенько витирали непрошені сльози.

Потім відбулася роздача подарунків, спілкування, екскурсія по інтернату і спільне фотографування. Діти показали гостям свої творчі вироби: малюнки, аплікації з паперу і природного матеріалу, вишивки.  Виявилося, що плиськівські підопічні дуже люблять і поважають Святителя Миколая, і хіба не чудо, що саме ікони Миколая Чудотворця Господь підказав покласти у подарунки для інтернату! Так що іконам вихованці зраділи не менше, ніж цукеркам.

Пів дороги додому всі мовчали, кожен обмірковував побачене. Напевно думали про те, що такі поїздки необхідні не тільки тим, до кого ми їдемо, кому веземо гостинці, а й для нас самих в першу чергу. Після побаченого починаєш розуміти, що всі побутові неприємності, які трапляються у нашому житті, це просто пил, дрібниці у порівнянні з тим, що ми маємо. Після подібної «встряски» починаєш цінувати те, чим наділив тебе Господь. А Він щедро нас обдарував: дав нам здоров’я – зір, слух, можливість самостійно пересуватися і адекватно мислити. У нас є сім?я, друзі, близькі люди. Ми маємо можливість, вчитися, працювати, активно жити і розвиватися. Давайте будемо жити з радістю і творити добро у славу Божу. І, звичайно ж, не забувати возносити хвалу Господу за все, що ми маємо!

Юлія  Якименко