Кресто-Воздвиженский храм г. Винницы | Школа – сад Св. Николая

Інвестиції без ризику

Все голосніше і переконливіше вчені, психологи, лікарі й  педагоги-практики доводять , що з самого зачаття, появи у світ  дитина  вже є  унікальною особистістю. Щоправда, в утробі матері вона є ще незрілою, й часто порівнюють  її з чистим аркушем. Хоча і не такий уже й чисти цей лист: ще до народження дитина реагує на любов, ніжність, радість, а так саме хвилювання, страх, ненависть, відчуває стреси,  небезпеку і намагається від них захиститися… Уже після   народження  настане час росту й формування  всіх сил: розуму, волі, почуттів.

Отже, чи не є це прямою відповіддю на питання, коли починати виховувати дитя.

Так, саме так, процес виховання майбутнього почався… з виховання найголовніших, найближчих, найвідповідальніших: батька й матері.

«Діти – спадщина Господня; плід утроби – нагорода!», – каже псалмоспівець цар Давид (126:3). Тому тільки з радістю, тільки з благоговінням і вдячністю батьки мають прийняти свого малюка, усвідомлюючи цей факт як подарунок, але й твердо знаючи, що на них покладається   найбільша і найважча відповідальність: виростити й виховати ЛЮДИНУ!

У російській мові  дієслово виховувати – «воспитывать», «питать», «кормить», в українській мові це слово несе ще більше навантаження : «берегти», «ховати», «охороняти, «заховувати», «виховувати» – від неприємного, недоброго, небезпечного, шкідливого, злого – гріха!  І таким центром для кожної дитини, безумовно,  має стати ЙОГО дім. Розкішний, багатий, чи скромний і навіть дуже вбогий повинен стати найбільшою цінністю  на землі. Він має бути наповнений такою любов’ю, ніжністю, щирістю і жертовністю, що куди б нас не закинула доля, скільки часу  не пройшло б, ми тягнулися б до нього серцем  як до  духовної  пристані.   Саме у рідному домі  наші діти ростуть, розвиваються фізично, зміцнюють своє здоров’я і вбирають у себе все те, чим живе мама, тато,  старші брати й сестри, бабуся й дідусь, родичі й навіть гості, які відвідують дім.  Мають вплив на дитину не тільки люди, але й усе те, що оточує її: саме приміщення, його меблі, картини, килими, квіти на підвіконниках і в саду.  Все прекрасне, що бачать дитячі оченята і поза домом, формує  майбутній характер, формує особистість.

Ми не «творимо» наших дітей, але своїми  зусиллями,  своїм життям і тим,  що ми отримали від наших батьків, формується  світоспоглядання і ставлення до життя, під впливом якого буде рости , розвиватися (по-своєму!) наша дитина, член суспільства, громадянин світу!  З упевненістю можна сказати, що, терпіння, наполегливість, мудрість, наша батьківська ( не фальшива, а  справжня!) любов  стануть  прямими інвестиціями у майбутнє, які є поза всякими ризиками. 

А. Панчук, директор НВК